(до певного класу)

1) неоцінений; нетаксований

2) не обкладений (місцевим) податком

3) не віднесений до певної категорії (до певного класу)

4) військ. некваліфікований; який не має спеціальної категорії

* * *

1) неоцінений; нетаксированний 2, не оподаткований

2) не віднесений до певного класу, категорії; вiйcьк. некваліфікований, такий, що не має спеціальної категорії

АЛГОРИТМ, алгорифм ( від algorithmus - лат. транслітерації імені математика IX ст. Мухамеда бен Мусиаль-Хорезмі) - точно визначена і строго детермінована система послідовних правил дії (програма), призначена для ефективного розв'язання певного класу задач. Визначальні ознаки: детермінованість - строга однозначність, точність і визначеність алгоритмічного припису; дискретність - розчленованість алгоритмічного процесу на окремі елементарні акти, можливість виконання яких не підлягає сумніву; ефективність (результативність) - спрямованість А. на отримання певного результату через скінченне число кроків, кожний з яких фіксує цілком визначений результат; масовість - А. є ефективним методом розв'язання не однієї якоїсь конкретної задачі, а цілого класу однотипних задач. Строга логічна експлікація поняття А. була проведена у варіантах теорії А., запропонованих у серед. 30-х рр. Ербраном, Геделем, Кліні, Черчем, Тьюрінгом, Постом, а в кін. 40-х - на поч. 50-х рр. Марковим. Алгоритмічні схеми Тьюрінга і Поста відіграли роль ідеальних прообразів універсальних ЕОМ.

УЗАГАЛЬНЕННЯ - 1) Розширення обсягу поняття шляхом зменшення конкретизуючих ознак його змісту (абстрагування від специфічних ознак предметів даного виду і збереження загальних ознак, властивих однаковою мірою всім видам даного роду). Напр., від вихідного поняття "класична логіка" здійснюється перехід до більш загального поняття "логіка". 2) Перехід від одиничних або часткових суджень До загальних (т. зв. індуктивне узагальнення): виявляючи деяку спільну ознаку в окремих елементів певного класу, робиться висновок (категоричний при доблідженні всіх елементів цього класу та проблематичний при розгляді класу в неповному обсязі) про притаманність цієї ознаки даному класу в цілому. 3) Виявлення закономірних принципів зв'язку певних явищ чи їх характеристик, на підставі чого можна було б здійснювати експлікацію та прогнозування динаміки всіх окремих феноменів, що знаходяться в області дії даних принципів. Таким чином, У. завжди пов'язане з переходом знання (як окремих думок, так і цілих теорій) на вищий рівень абстракції. Хоча при цьому послаблюється т. зв. "емпірична наочність" знань, проте завдяки У. розширюється сфера їх застосовності. Граничні загальним поняттям, що відображають універсальні закономірні зв'язки і відношення, які існують в об'єктивній дійсності, є категорії У. загальнене знання дає змогу глибше відобразити дійсність, проникнути в її сутність. Протилежними У. є конкретизація і специфікація, які виражають перехід від загального до особливого і одиничного (див. загальне).

1) номінальний; розрахунковий; проектний; специфікований

2) що має розряд; віднесений до певного класу

* * *

1) cпeц. номінальний; розрахунковий; проектний; специфікований

2) який має розряд; віднесений до якого-небудь класу

3) cпeц. придатний; пристосований

ВЛАСТИВІСТЬ - філософська категорія, яка позначає таку особливість об'єкта, способу його буття, що притаманна об'єкту як самототожній цілісності, дозволяє його ідентифікувати і відрізняти від інших об'єктів або встановлювати його схожість (тотожність) з іншими об'єктами. В. слід відрізняти від ознаки, яка виконує функцію певного знака, що співвідноситься з об'єктом і який вказує на те, чим є даний об'єкт, які його властивості. Ознака може бути проявом В., тоді цей прояв сприймається як знак, що несе інформацію про об'єкт. Проте ознака, як носій деякої інформації про об'єкт для суб'єкта, може бути фальсифікацією, лише імітувати певні В. Водночас В. пов'язана із самим буттям об'єкта, його визначеністю як даного предмета, невіддільна від цієї визначеності. Категорія В. є однією з фундаментальних в онтології. Особливий онтологічний смисл категорії В. пов'язаний із тим, що попри існування поряд з інваріантними, незмінними В. для кожного об'єкта є В. мінливі, минущі, тимчасові (різноманітні стани об'єкта), але врешті-решт саме категорія В. дозволяє мислити світ як універсум, в якому є впорядкованість, системність, раціональність, закономірність. В абсолютно плинному світі неможливі предмети, що мають певні В., а тому не існують і самі предмети, неможливі регулярність і закономірність. В історії філософії проблема В. дискутувалась уже за часів Античності (Аристотель, Порфирій) у зв'язку із розрізненням атрибутів (необхідних, суттєвих, невіддільних В. предмета) і акциденцій (випадкових, мінливих, тимчасових В.), а також у Середньовіччі і в Новий час у зв'язку із проблемою субстанцій і співвідношенням субстанції, її атрибутів, акциденцій (Тома Аквінський, Декарт, Гоббс) та модусів (Спінова). Особливе місце посідає питання про т. зв. первинні і вторинні якості, витоки якого сягають Античності (Демокрит), але яке особливої ваги набуло в XVII ст. (Галілей, Локк). Поділ на первинні і вторинні якості відбивав проблему виявлення у предметах (об'єктах) тих В., які не мають суто феноменального характеру, не пов'язані із чуттєвістю суб'єкта. З точки зору сучасної філософії можливі різноманітні класифікації чи типології В. Відповідно до типу тих об'єктів (сутностей), які є предметом мислення, можна розрізняти В. реальних (емпіричних) об'єктів, В. логіко-концептуальних (теоретичних) об'єктів і В. уявних (створених художньою чи релігійною фантазією) об'єктів. Наукове пізнання, вичленовуючи сфери дослідження, що відповідають окремим наукам та науковим дисциплінам, водночас вичленовує і відповідні типи В., притаманних об'єктам певної науки чи наукової дисципліни О. собливе значення має розрізнення В. класифікаційних або якісних (дають можливість віднести об'єкт до певного класу об'єктів), В. порівняльних (дозволяють ввести між об'єктами відношення порядку, порівняти за інтенсивністю) і В. кількісних (співвідносяться із поняттям вимірної величини).

- promoter

- promotional

1) неоцінений; нетаксированний 2, не оподаткований

2) не віднесений до певного класу, категорії; вiйcьк. некваліфікований, такий, що не має спеціальної категорії

1) перево́дити до ни́жчої катего́рії; спорт. перево́дити до ни́жчої лі́ги

2) висила́ти

3) відсила́ти; направля́ти (to)

4) передава́ти (справу, питання) для ви́рішення (викона́ння)

5) відно́сити ( до певного класу); класифікува́ти

6) забува́ти

en\ \ highstrength powder material

ГЕДОНІЗМ ( від грецьк. ηδονή - задоволення) - напрям в етиці, згідно з яким критерієм моралі та принципом її пояснення є досягнення насолоди. Прагнення до насолоди тлумачиться як природна властивість людини, джерело й мета її вдосконалення. Засновник Г. - давньогрецьк. філософ Аристип з Кірени, який вважав, що добро і зло цілком можна звести до насолоди або страждання. Як учень Сократа, Аристип не абсолютизує безпосереднє чуттєве задоволення і в процесі його досягнення надає значної ваги чинникові раціонального самоконтролю. Тому людина не повинна перетворюватися на раба власного задоволення, а істинну насолоду у змозі отримати лише мудрець. У Епікура Г. поєднується з елементами евдемонізму. Основою задоволення як кінцевої мети людини постає свобода від тілесних страждань і душевних тривог. Епікур розрізняв пасивне (атараксія) та активне задоволення (радість). В епоху Середньовіччя Г. протиставлявся аскетизму. Увага до Г. відновлюється за доби Відродження, з поверненням інтересу до проблем земного призначення людини. В епоху Просвітництва засади Г. знайшли певний вияв у філософії Гоббса, Ламетрі, Гельвеція, згодом - в утилітаристських концепціях Бентама, Дж. Cm. Мілля. В XX ст. деякі ідеї Г. схвалювали Сантаяна, Шлік та ін. Згідно з фройдизмом, принцип насолоди є суттєвою підвалиною людської поведінки у дусі гедоністичної етики. Послідовна критика Г. через допущення т. зв. "натуралістичної помилки" (редукція добра та інших етичних категорій до певного класу "натуральних" об'єктів) була здійснена Муром. Філософи франкфуртської школи, зокрема, Маркузе, також припускалися висновків у дусі гедоністичної етики.

КОНТИНУУМ ( від лат. continuum - неперервне, суцільне) - поняття "К." вживається для позначення неперервних утворень у математиці, природознавстві і філософії. Виникло в математиці, де спочатку ототожнювалося з сукупністю усіх точок будь-якого відрізка прямої або з потужною множиною дійсних чисел. У сучасній математиці застосовується для позначення певного класу топологічних просторів. У теоретичній фізиці фундаментальну роль відіграє просторово-часовий К. Якщо в евклідовій геометрії і класичній механіці простір і час є незалежними К., то в римановому просторі сучасної фізики це єдиний К., що виражає безперервність фізичних об'єктів та процесів як основоположної властивості матеріального світу. Континуальну модель єдиного фізичного простору часу отримують шляхом ототожнення точок геометричного К. з точками фізичного простору-часу. В ботаніці К. означає неперервність рослинного покриву, поступовість переходу від одного рослинного угруповання до іншого. За аналогією може вживатися в інших напрямах природознавства та суспільствознавства.

ПРАВИЛЬНІСТЬ та ІСТИННІСТЬ - гносеологічні оцінки виразів та висловлювань щодо їх адекватності зовнішньому світові чи нормам доказовості логічного мислення. Істинність характеризує відношення висловлювань до предметної дійсності. Якщо висловлювання відображає те, що має місце в дійсності, то його розглядають як істинне. Якщо висловлювання не відповідає дійсності, його вважають хибним. Просте елементарне висловлювання буває істинним або хибним залежно від наявності чи відсутності певного факту в дійсності. Складні висловлювання можуть бути істинними або хибними залежно від того, істинні чи хибні елементарні висловлювання, які входять до їхнього складу. Метою логічної теорії є визначення класу тих складних висловлювань, які істинні незалежно від того, істинні чи хибні їхні компоненти, тобто визначення класу логічних істин. Правильність характеризує вирази, що їх використовують як правила виводу. На відміну від висловлювань, правила виводу не оцінюють як істинні чи хибні; вони можуть бути правильними, якщо в результаті застосування їх до істинних висловлювань отримують тільки істинні висловлювання, або неправильними, якщо застосування їх до істинних висловлювань може привести до хибних висловлювань (це стосується дедукції). Відмінність між правилами виводу й предметними висловлюваннями відносна й має сенс лише щодо даної логічної теорії. Кожне логічно істинне предметне висловлювання можна переформулювати в метамові й використати в тій або тій теорії як правило виводу. Аристотель формулював силогізм як висловлювання у формі імплікації ("Якщо А притаманне кожному В, і В притаманне кожному С, то А притаманне кожному С") і тому оцінював його з погляду істинності; в післяаристотелівській логіці силогізм формулювали як правило виводу ("Кожне В є А, кожне С є В; отже кожне С є А") й оцінювали з погляду правильності. В певному розумінні істинні висловлювання логіки є формулюваннями норм доказового мислення. Висловлювання змістових теорій, що формулюють закони природи, - т. зв. номологічні висловлювання, оцінюють як істинні або хибні; можлива, однак, побудова такої логічної системи, в якій номологічні висловлювання розглядалися б відносно фактичних як правила виводу. Точний аналіз того, які твердження і в яких функціях слід оцінювати як висловлювання теорії або як правила виводу, має велике значення для встановлення об'єктивно-істинного змісту наукових теорій.

1. n

1) рівень; однаковий рівень; ступінь

2) плоска, рівна горизонтальна поверхня; рівнина; горизонтальна лінія

3) (the level) поверхня землі

4) ватерпас; нівелір

5) вимірювання рівня нівеліром

6) прохід між рядами (в театрі тощо)

7) гірн. горизонт; горизонтальна виробка; штольня

8) дренажна труба (канава)

9) ав. горизонтальний політ (тж level flight)

10) рад. рівень (передачі)

11) прицілювання

2. adj

1) рівний, плоский, плаский; горизонтальний

2) розташований на одному рівні

3) який доходить (піднімається) до країв (по вінця)

4) рівномірний, однаковий

5) урівноважений, спокійний

3. adv

рівно; нарівні, урівень

4. v

1) вирівнювати, робити рівним (гладким), згладжувати

2) приводити в горизонтальне положення

3) нівелювати, вирівнювати; згладжувати відмінності

4) геод. визначати різницю висот

5) зрівняти з землею; стерти з лиця землі

6) збити з ніг; звалити на землю

7) лінгв. зводити кілька звуків до одного

8) говорити правду; висловлюватися відверто

9) націлювати (зброю); спрямовувати (удар проти когось)

* * *

1) рівень

2) площина, рівна горизонтальна поверхня; горизонтальна лінія; (Level) рівнина ( у географічних назвах); горизонтальне положення

3) рівень ( інструмент); ватерпас; нівелір; вимірювання рівня нівеліром

4) ряд (у цирку, на стадіоні)

5) гipн. поверх, горизонт; горизонтальна виробка, штольня; дренажна труба або канава ( у штольні)

6) aв. горизонтальний політ ( flight)

7) paд. рівень ( передачі)

8) icт. прицілювання

1) рівний; плоский; горизонтальний; який знаходиться на одному рівні (перен.); кyл. ( повний) без верху

2) рівний, однаковий; рівномірний; cпopт. рівний (по силі, підготовці)

3) урівноважений; спокійний; рівний; розважливий

1) вирівнювати, робити рівним, гладким ( level off)

2) приводити в горизонтальне положення; наводити ( зброю), націлювати; направляти ( удар); спрямовувати, направляти, кидати (нaпp., погляди)

3) зрівняти з землею, повністю знищити; збити з ніг; звалити на землю

4) нівелювати, зрівнювати

5) гeoд. визначати різниця висот

6) лiнгв. зводити два або кілька звуків до одного

7) cл. ( with) говорити правду; бути відвертим або чесним ( з ким-небудь)

8) sound levelфiз. рівень ( сила) звуку

1) турист, мандрівник

2) знев. бродяга, волоцюга

* * *

1) турист, мандрівник

2) презр. бродяга

1) турист, мандрівник

2) презр. бродяга

en\ \ [lang name="English"]boiler steel, boiler plate

КОМУНІЗМ ( від лат. kommunis - спільний) - соціально-політичне вчення а) про особливу суспільно-економічну формацію - комуністичне суспільство, котре з необхідністю має прийти на зміну капіталізмові як закономірний наслідок історичного процесу; б) про основні риси комуністичного суспільства, умови та способи його формування. К. став ідеологією і практикою комуністичних партій, панівною офіційною ідеологією і практикою Радянського Союзу та країн т. зв. соціалістичного табору, має прихильників практично в усіх країнах. Як ідеологія К. виник у середині XIX ст., його засновниками були нім. мислителі Маркс і Енгельс (див. марксизм), продовжувачем у XX ст. - рос. політик Ленін. Найближчим ідейним джерелом К. виступив франц. і англ. утопічний соціалізм XVIII - XIX ст. К. називають також суспільство, засноване на засадах комуністичної ідеології. Згідно з цим вченням, основою комуністичної формації має стати суспільна власність на засоби виробництва, котра виникає внаслідок знищення всіх форм та проявів приватної власності і має визначати зміст та характер будь-якої сфери суспільного життя. На базі суспільної власності формується новий тип відносин суспільних, що унеможливить експлуатацію людини людиною, забезпечить соціальну рівність та добробут усіх членів суспільства, справедливий розподіл матеріальних благ за потребами, а також гармонійний розвиток суспільства в цілому. В процесі становлення комуністичної формації ліквідуються соціальні класи і прошарки, відмирають нацїі, зникає суспільний розподіл праці, яка перетвориться на першу життєву потребу. усувається відмінність між фізичною та розумовою працею тощо, внаслідок чого формується соціальна однорідність суспільства. Як стверджує комуністична ідеологія, відімре релігія і буржуазна мораль, відбудуться кардинальні зміни в інших формах суспільної свідомості, з'явиться новий тип людської самосвідомості, яка стане основним фактором мотивації та регулювання соціальної поведінки. На зміну інституту держави як інструменту придушення і панування одного класу над іншим має прийти громадське самоврядування, де управління людьми перетвориться в управління речами. Комуністичне суспільство у своєму становленні проходить дві фази: першу, нижчу - соціалізм, який є перехідним періодом від капіталізму до розвиненого К., містить в собі як пережиток залишки попереднього суспільного ладу, зародження і розгортання нових суспільних відносин, де утверджується принцип "від кожного за його здібностями - кожному за його працею"; другу, вищу - повний К., коли реалізуються всі комуністичні ідеали і панує принцип "від кожного за його здібностями - кожному за його потребами". Умовою перетворення суспільства на комуністичних засадах має стати непримиренна класова боротьба, соціалістична революція і встановлення диктатури пролетаріату. Надавши комуністичним ідеям певного філософського, історичного та економічного обґрунтування, засновники та їх послідовники оголосили своє вчення науковим К. Однак світовий розвиток подій у XX ст. та невдалі спроби запровадити першу фазу комуністичного суспільства в деяких країнах спростували ці претензії. На практиці "науковий К." виявився черговою утопією, простою декларацією, яка нездатна запропонувати ефективні природні форми втілення суспільних ідеалів і змушена вдатися до культивування насильства. Соціалізм як економічний та суспільно-політичний лад, що утворився в Радянському Союзі в результаті Жовтневої революції 1917 р. і тривалої громадянської війни в Росії, а потім - в країнах соціалістичного табору внаслідок Другої світової війни, будувався і утримувався за допомогою тотального насильства і масових репресій, жертвами яких стали десятки мільйонів людей. Досягши окремих позитивних зрушень в соціальній сфері, соціалізм радянського типу призвів до економічного занепаду, небаченого рівня експлуатації і зниження добробуту, зрівнявши більшість членів суспільства у бідності. Зневажено свободи і знехтувано права людини, пригнічено особистість, набула стійкості тенденція до науково-технічної та технологічної відсталості, виникла загроза самоізоляції від світового розвитку тощо З. акономірно, що перші послаблення репресій і спроби відродження громадянських свобод і прав у період т. зв. перебудови кінця 80-х рр. XX ст. відразу ж спричинили крах комуністичних режимів Ц. е дозволило більшості країн колишнього соціалістичного табору та пострадянських незалежних держав розпочати своє відродження шляхом поступового переходу до випробуваних світових стандартів розвитку — соціально орієнтованої ринкової економіки, що спирається на рівноправність усіх форм власності, в тому числі приватної, громадянського суспільства, верховенства прав людини і громадянських свобод, політичного та ідеологічного плюралізму, демократії. В своєму розвиткові ідеологія К. під впливом невдач комуністичної практики, історичних, етнічних, релігійних та інших особливостей окремих країн та регіонів зазнала істотних трансформацій і зараз там, де вона зберігає свій вплив, вар'юється від екстремістських форм до форм, близьких соціал-демократії.